irysia: (Суми)
Вперше послухала новий альбом ТНМК. Чесно кажучи, я не впевнена, що колись послухаю вдруге повністю цей альбом.
Найкращі пісні з альбому я вже чула. Цікаві всі дуетні роботи. Щодо інших пісень, то у мене лише одне питання: 5 років на це??? От чесно, краще б ще 5 нічого не випускали, ніж випускати таке...
А концерт-презентація мені сподобався. Хоча б тим, що бонусом були зіграні старі улюблені пісні. Нові ж я не розчула через поганенький звук, виявилось, то на краще було.
Таке...
irysia: (Суми)
14 червня вже який рік наближається традиційно: питаннями на кшталт "а шось буде?".  А як інакше, якщо улюблені хлопчики святкують свій ДР і роблять це абсолютно традиційно, тобто так, що цензура не дозволить написати :) І, здавалося б, маєш вже до того звикнути, але ж ні. Щоразу все одно дивуєшся і ненормативно висловлюєшся: ТНМК!!!
Цього разу день народження супроводжувався й презентацією макси-синглу, кліпу,  лінії одягу і ще щось точно забула. Коротше, як завжди, багато чого намагалися впихнути в одне, і вийшло так і звучить: все в одному і нічого конкретного. А так хочеться від ТНМК чогось серйозного, так щоб в організації ніяких зауважень (принаймні помітних оку). Але ж це ТНМК.
І справа навіть не у тому, що про те, що "щось буде" дізнаєшся напередодні і якось випадково. Особисто я до цього звикла і це мене вже не дратує, не обурює, не засмучує... Просто спостерігаю і констатую. І справа не в тому, що місцем для зустрічі обрали таке, яке знайти міг тільки майстер спорту зі спортивного орієнтування, і з якого фіг потім виїдеш. Це знов ж таки, таке і таке. та й сенс зараз все це перераховувати? Все як завжди. Хто знає, той розуміє.
Тим не менш, вечір був приємним. Я справді думаю те, що сказала за "нашим" столиком у тості: я рада, що свого часу вони трапилися на моєму шляху і на шляху тих, хто зараз мені дуже близький. Сумніваюся, що інакше би ми пересіклися. А решта вже й не так важливо. У ТНМК так завжди - щось супер, а щось таке і таке. І пісня нова місцями дуже і дуже, а місцями таке і таке. Кліп у ту саму категорію. Непоганий був міні-концерт. Але чітко тому, що там звучали старі й улюблені пісні. І так відчутно було на контрасті що таке "Вода" (особливо джазова версія) і що таке "Проїхали". Але що тут казати, "проїхали".
І, звісно, аж ніяк не дивно, що розігнав усіх дощ, який так несподівано, але так для 14 червня традиційно трапився. Ну і класно, я думаю, залишилися тільки цілком позитивні враження, а то фіг його зна, що ще додалося б. І так постфактум багато цікавого дізнаєшся.
Але все ж таки, мені прикро, що за 21 рік свого творчого існування ТНМК дійсно щось "проїхали". Правильний поворот вони проїхали. І звернули вони явно не туди. А тепер повертатися пізно, куди звернути, щоб дістатися правильного місця призначення фіг його зна. От і прямують фіг зна якою дорогою і фіг зна куди. Фозз таки влучно і самокритично іноді тексти пише.
А шо там повторювати ту саму пісню, проїхали так проїхали.
Проте якщо комусь цікаво, то пісня вже в ротації на радіостанціях, кліп ніби теж на каналах, тому - насолоджуйтеся. А я вже таке "проїхала".
irysia: (Суми)
З’явився в середині 90-х в Україні такий собі цікавий музичний колектив. Можна було б, звісно, обійтися без назв, але ми таки його назвемо. Хай це буде, наприклад, гурт під цікавою назвою ТНМК. І вподобав цей гурт хіп-хоп. А шо, це був такий новий невідомий для країни стиль. Тобто ніша була вільна. Хлопці ризикнули і виграли джек-пот, тобто Червону Руту. Це було так нахабно співати «зроби мені хіп-хоп». Так, це не було популярність Ірини Білик чи Наталки Могілевської. Але це був початок для абсолютно іншої популярності. Це була можливість стати легендами в Україні. Й Одіссей пішов цим шляхом. Так з’явився «Нєформат». Це знов ж таки було так зухвало і ново для країни. То ж нема нічого дивного, що коли у мене з’явився інтернет і я стала розмірковувати над тим, а чий би мені сайт пошукати, то згадалися саме ТНМК. Ох, які це були часі, які пісні, які концерти. Я ще тоді на початку 2000-х казала, що я люблю тільки найкращих, то ж у ТНМК просто немає інших варіантів для подальшого розвитку. А я була впевнена, що бачу колектив, який на багато років уперед має стати найкращим гуртом країни. І так стало, коли з’явилися «Пожежі міста Вавілон». Нарешті увага всіх ЗМІ, красива презентація, схвальні рецензії і такі довгоочікувані статуси «найкращий альбом року».
Але що ж стало далі? А далі я закінчила університет і вступила у доросле самостійне життя, а ТНМК залишилися там само. Я довго не могла зрозуміти, що відбувається. Це експерименти, казала я собі. Це просто група шукає нове звучання, новий шлях для розвитку. Я не найрозумніша людина в світі, але я дуже чітко бачила, що група просто сама собі відкопує могилу. Агов, хлопці, - казала я, - може не варто викидати свій талант і потенціал у смітник? Дівчинко, - відповідали мені, - ти абсолютно нічого не розумієш. Все нормально, так і має бути. І справді, мені шо більше за всіх треба? Але більше за все в світі я не можу бачити, як хтось просто нахабно плює на свій потенціал. І такі розмови продовжувалися і продовжувалися. І тут вже хлопці були праві: я нічого не розумію. Я не розумію, як можна не бачити такий колосальний регрес, втрату аудиторії та такої-сякої популярності? І скільки можна годувати себе само запевненням, що все ок? Але ж мені не більше за всіх треба, тому я вже давно нікому нічого не кажу, а просто спостерігаю за активними рухами лопатами. Ще трошки, і нікого вже видно не буде, отже могила буде готовою. Тоді вже точно буде все гаразд, бо нічого не буде.
Хоча ні, я не права. Щось залишиться. А залишаться спогади. Прекрасні спогади. Залишаться ті люди, яких я б навряд чи ще знайшла, якби не ТНМК. Залишиться музика. Ті перші альбоми, де була МУЗИКА, а не загравання з публікою та копі-паст самих себе.
В музиці, як і в спорті, є ті, хто несподівано злітає на п’єдестал, а потім зникає. Є ті, хто то виграє, то програє і таких більшість. Є й такі, які постійно тусуються на подіумі. Є такі хто виграють і завершують зі спортом, щоб потім тріумфально повернутися. Й такі, хто колись був на п’єдесталі, а потім почав займати місця все нижче, нижче і нижче, але їм пофіг, бо для них їх спорт – їх життя. А й такі, хто спускається все нижче, нижче і нижче, намагаючись щось комусь знову довести, не розуміючи, що умови гри давно змінилися і час прийшов перемагати іншим. І от за останніми вкрай сумно спостерігати. І коли в таких спортсменів стається хоч якийсь мінімальний успіх ти їх благаєш: ну досі, ну треба закінчувати кар’єру, бо далі не можливо на це дивитися. Неможливо дивитися на те, як чемпіона попускають і як він від того страждає. Так, вчасно піти ще треба вміти.
Хоч би як дивно не звучало, але й у творчості так само треба вміти вчасно піти. Піти, щоб змінити статус чи вид спорту – не важливо. Але піти. І мені сумно розуміти, що я згадаю ці слова, коли буду слухати чергову нову пісню ТНМК і новий альбом. А я їх точно згадаю.
На жаль…

Profile

irysia: (Default)
irysia

April 2011

S M T W T F S
     12
345 67 89
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Style Credit

Syndicate

RSS Atom
Page generated Sep. 23rd, 2017 02:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios

Expand Cut Tags

No cut tags